Часто почувши лайливе слово чи грубощі від дитини, дорослі починають злитися. При цьому повторяють заїжджені фрази: «А ну повтори, що ти сказав?», «Щоб я більше не чула від тебе цих слів…»… Але, жоден дорослий навіть не спробував задуматись, що спонукає дитину на грубість, з якою метою діти говорять грубощі, і як зробити, щоб цього не повторилось.
Чому діти говорять грубощі?
Привернути увагу. Уявіть собі, що до вас завітали гості, всі мирно спілкуються на загальні теми і раптом ваш син видає: «Ідіть ви в сра..у». На раз – два вся увага приділена вашому «золотому» хлопчику, яким ви щойно хвалились і розповідали про його успіхи в навчанні. Батьки в такі моменти починають виховувати дитину: «Хіба так можна?», «Так не можна розмовляти…», «Не сором нас…» та інше. І так в один момент вся увага дорослих звернута до дитини. Психологи твердять, що негативна уваги, це теж увага. Тому що бути проігнорованим дорослими, це набагато гірше ніж бути покараним.
Потрібно відмітити і те, що в 90% хороша поведінка дитини ігнорується. Тобто, старання дитини і хорошу поведінку ми беремо за норму, тоді як негативні вчинки привертають увагу і вимагають негайного вирішення проблеми.
Часто буває так, що дитина, намалювавши картинку, зліпивши слоника чи зробивши з конструктора пірамідку, звертається до батьків за похвалою: «Мам, глянь що я зробив…», мама в цей час зайнята собою чи домашніми справами, лише щоб дитина відстала від неї, не звернувши увагу на старання свого чада твердить: «Бачу, бачу…». Батько в таких випадках переважно зразу каже: «Відстань від мене…», «Не бачиш, я зайнятий…»… Ось і напрошується висновок, що батькам потрібно більше часу проводити з дітьми.
Роль батьків у вихованні дітей
Хамське ставлення як норма. В наш час є безліч літератури, психологічних тверджень та думок, щодо лояльного виховання дітей. Сучасні батьки спокійно відносяться до того, як дитина може виставити ноги на стіл, хамити старшим… Але любити і сприймати дитину такою як вона є (по твердженням психологів), не означає дозволяти їй обзивати старших і «вилазити їм на голову»… Батькам краще відразу присікти таку поведінку.
Важливим буде не лише навчати дитину основним правилам поведінки, а і батькам дотримуватись їх. Якщо ж батько може піднести голос на маму, то чому дитина не може зробити те саме по відношенню до бабусі, дідуся чи молодшого брата. Це для нього буде нормою. Тобто, діти говорять грубощі якщо оточені грубощами або у відповідь на них.
Внутрішні образи. Інколи батькам здається, що дитина навмисне хоче їх образити. Запам’ятайте, дорослий – веде, дитина – слідує. І кожного разу почувши від свого чада негативні слова чи хамське ставлення, батькам потрібно роз’яснити дитині свої почуття так, щоб не посваритись з нею. Наприклад, дитя під час розмови з мамою висловилось: «Мамо, ти що дурненька?…». Тут можуть бути дві реакції: перша – мати починає кричати і сварити дитину за так звану образу, друга – мати з’ясовує чому дитина таке сказала, де почула такі слова (як виявилось дитина взнала таке в садку від подруги, яка каже це всім), і в кінці мама доповняє, що в їхній сім’ї таких слів не кажуть, це образливо і неприємно.
Прив’язаність. Часто батьки кажуть жаліються на те, що дитина – підліток огризається, хамить, йде усьому на перекір…, а до цього часу дитина була чемною і вихованою… Чому це сталось? Що робити? І щоб провчити дитину, показати хто головний і кого потрібно слухатись, ті ж батьки починають перечитувати соціальні сторінки, лякати відключеним інтернетом та тим, що заберуть ними же подарований смартфон… В такі моменти все що може зробити підліток , це сказати «Відстань», «Задовбали», «Дістали»…
Батьки не відчувають, чи швидше не розуміють того, що їхня дитина уже виросла, прагне бути самостійною, мати своє життя, таємниці і перш за все прагне щоб її довіряли. Своїм контролем вони спонукають підлітка, якому і так важко висловлюватись, йти на перекір дорослим, лаятись, ображати і хамити.
Час і місце для лайки. Всі люди в незалежності від віку, статті, національності, професії час від часу використовують в мові лайливе слівце. Це можуть бути як слова паразитами, чи просто вириватися з мови в певних життєвих ситуаціях. Для дітей перш за все це можливість відчути себе більш дорослим, крутим, класним… Діти лаяться і батькам це аж ніяк не викоренити з їхнього життя. Що в такому випадку слід робити? Потрібно пояснити підлітку, для кожного слова є свій час і місце, і це аж ніяк не допустимо вдома, в сім’ї, на навчанні тощо. Звичайно краще щоб діти, а загалом і дорослі слідкували за своєю мовою і нецензурно не виражались.
Відповідальність за дітей лежить на батьках, і саме батькам варто переглянути своє відношення до один одного та до дитини . А тоді уже вимагати від свого чада хороших манер, виховання та певної поведінки .
А тепер задайте собі питання. Чому Ваші діти говорять грубощі?
